Виховний захід «Мрії зламане крило»
Лютий, останній зимовий місяць, осяяний особливим теплом у душах новоград-волинців. Адже саме в лютому, напередодні весни, у нашому місті народилася славетна землячка, зірка світової величини Лариса Петрівна Косач. Вона – жінка з косачівського роду, донька Олени Пчілки, небога і “духовна дитина” Михайла Драгоманова, двоюрідна онука Якова Драгоманова, спадкова “лицарка духу”, шляхтянка.
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука?
Чи пісня й думка кволі?
Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена була змагатися з тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу музичну кар’єру і мучила поетесу всі подальші роки. Проте оця ще дитяча зневага до фізичного і душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її життя.
Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, зневага до труднощів і втоми, гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною.
Святкуючи 145-річчя від дня її народження, студенти медичного коледжу в літературно-меморіальному музеї Лесі Українки провели виховний захід «Мрії зламане крило».
Завідуюча музеєм В.О.Римська коротко висвітлила важкий життєвий шлях поетеси, частково доторкнулася до її творчості, розповіла про трагічну і в той же час цікаву долю Лесі, бо вона, маючи невиліковну хворобу – туберкульоз, змогла повноцінно жити: писати, кохати, займатись самоосвітою…
У доброзичливому, щирому, гостинному дусі студенти групи С66/IV декламували вірші поетеси, звучали улюблені мелодії та пісні на її слова. Усі присутні поринули у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова Лесі Українки, адже її поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. Леся Українка пройшла великий шлях перемоги духу над стражданням тіла і проявами буденності життя. Вона – донька фантазії, вона – Мавка, бояриня, віща Кассандра. Творчість геніальної поетеси і нині впевнено крокує світом, залишаючи глибокі сліди у свідомості сучасників.
Леся Українка – це наша душа, наша совість, наша гордість. Вона була великим будівничим нашого національного духу. Це поетеса, яка йшла сходами гігантів. Вона з’явилася в Україні як поет грандіозного обдарування. Без України не могла бути – бо це доля, яку не вибирають, бо це – Мати, яку, як і долю, не вибирають, бо це пісня, яка вічна на землі. Її пісні лунають по рідній стороні.
