Афганістан – мій біль, моя пекуча рана
Ти – вічний біль Афганістан.
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матері, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
Цими словами студенти 33 групи розпочали годину пам’яті, присвячену 27 річниці виведення військ з Афганістану, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг в афганських ущелинах та вклонитися тим, хто прийшов з війни живим. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати нове життя.
На зустріч зі студентами завітав свідок, учасник воєнних подій, ветеран Афганської війни, викладач предмету «Очні захворювання» медичного коледжу Козяр Олександр Володимирович. Він наголосив, що найстрашніше і найбезглуздіше в світі – це війна. Гинуло покоління, народжене у 60-х рр. Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться. І здається, навіки крейдяний пил і пісок залишився в молодих чубах воїнів-інтернаціоналістів. Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву…
Олександр Володимирович розповів, що Афганістан — це 70% гірської місцевості. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, висока смертність, палюче сонце з самого ранку, спекотний вітер, пісок, що не дає дихати, і…завжди хочеться пити. У цьому страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнавали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність. За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг. Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А ціною було життя. Солдати гинули. А як страшно, тому що не хочеться вмирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя…
На годині-пам’яті прозвучали пісні Назарія Яремчука «Афганістан», Олександра Розенбаума «Чорний тюльпан», Христини Панасюк «Дай боже сили нашим солдатам».
Хвилиною мовчання вшанували всіх, хто не прийшов з тієї страшної війни.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
Бажаємо всім Вам здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься Україна!
