Урок-спогад «Жив поет на землі, та в пам’ять пішов…»

Студентами групи С79/1 підготовлено та проведено урок-спогад про земляка, поета, журналіста Юрія Івановича Ковальського, в травні якому виповнилося б 80 років. Метою заходу було виховання любові до поетичного слова земляка, формування почуття доброти, людяності, закоханості у свій рідний край.
Студенти ознайомились з його біографією і творчістю, збірками поезій «Вибрані твори», «Зимові квіти», «Прозріння», «Чого ми тут, на цій Землі?». Юрій Ковальський дуже любив свою рідну Суховолю, де народився, свою матір, яку з ніжністю і теплом згадував усе життя, любив Україну, поліський край, його талановитих людей.
Він працював відповідальним секретарем міськрай газети “Лесин край”, однак знаходив час, щоб побувати у школах, зустрітися з молоддю. Він гуртував навколо себе творчу молодь, яка вчилася у нього витонченості і простоті слова, глибини думки, вимогливості до кожного поетичного рядка. Його поезії примушували молоде покоління задумуватися над сьогоденням і майбуттям, над змістом людського життя.
Особливе місце у творчості Юрія Івановича зайняла постать Лесі Українки. Поет вважав її своєю вчителькою, наставницею. Навіть ім’я видатної поетеси дав своїй донечці. Був незмінним ведучим літературних читань «Лесині джерела», активним членом літературно-мистецької «Плеяди», щоразу писав нові поезії – натхненні, патріотичні, живі і прекрасні, як Полісся, як старовинний величний Звягель, у якому разом з дружиною Галиною Василівною виховали і дали шлях у життя двом талановитим дітям – Юрку та Лесі. Завжди вчив їх бути добрими, чуйними до рідних, друзів, колег, вчив їх жити так, як жив сам – безкорисливо, радіти кожному дню і допомагати людям.
Його можна по праву назвати митцем з чудовим відчуттям краси рідного слова, історії свого народу, несхитної відданості правді життя. Його твори з’явилися лише після смерті. Вони слугуватимуть не одному поколінню, бо виховують найвищі людські риси: порядність, любов до матері і рідної землі, вчать жити по совісті.
Студенти читали його поезію: «Є планета така Суховоля», «Щастя», «Лесина колиска», «Синові», «Очі коханої», «Провесна» та інші. Поетичні рядки земляка пробуджували в молодих серцях вогонь прекрасного і людяного. Його поезія, як вічний оберіг, завжди стоятиме на магістралях нашого життя.
Письменник відійшов у вічність, але він не вмер, бо живе у назві вулиці, бібліотеки, у поезіях, у серцях вдячних земляків, у спогадах…

В. Я. Михацька, бібліотекар І категорії