ЗАХОПЛЮЮЧА ЕКСКУРСІЯ ДО ДНЯ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА
Є така професія − здоров’я охороняти. Професія лікаря — це, певно, набагато більше, ніж просто професія. Це дійсно покликання, дар Божий, без якого неможливо рятувати життя. Професійне свято – День медичного працівника в медичному коледжі організували по-родинному тепло та незвичайно. Це свято стосувалось не лише медичних працівників, але й працівників, які працюють в коледжі. Директор Олена Солодовник та голова профспілкового комітету Алла Боришкевич організували для працівників закладу цікаву екскурсію до міста Чернівців. По дорозі заїхали в село Зарваниця Теребовлянського району Тернопільщини, в якому розміщений один з п’ятнадцяти світових духовних Богородичних центрів, визнаних Вселенською католицькою церквою.
Цікаво, що за своїм релігійним та історичним значенням він прирівнюється до славнозвісних Києво-Печерської та Почаївської лавр. Ще в 1867 році Ватикан надав чудотворній зарваницькій іконі Матері Божої паломницький статус, а в наші дні її щорічно відвідують сотні тисяч паломників з усього світу.
За легендою, трапилося це 1241 року, коли Київ особливо потерпів від нищівного нападу монголо-татарської орди. Тоді, рятуючи життя, вирішив шукати більш спокійних місць і монах-самітник. Лише Богом підказані дороги привели його в затишну мальовничу долину, оточену рікою і густим лісом. У тому лісі, біля джерела, і приліг знесилений монах відпочити. Приснився йому незвичайний сон: наче сама Матір Божа з’явилася і подала йому, як допомогу, край свого покривала-омофора. Коли ж монах прокинувся, то побачив справжнє диво: у стовпі сліпучого світла над джерелом висіла у повітрі ікона Богородиці з маленьким Ісусом на руках. Як найдорожчий дар, прийняв він ту ікону, а коли напився води з джерела і обмився в ньому, то відразу відчув себе здоровим і повним сили. На тому місці святий чоловік і заснував спочатку печерний монастир, а потім і храм, серцем якого стала дарована з небес ікона. Місцевість же, де його «зарвав», тобто зборов, сон, назвав Зарваницею.
Що ж до чудотворної ікони, то вона має свою непросту історію і належить до найдавніших в Україні. Упродовж століть усе навколо не раз руйнувалося, але вона дивом залишалася неушкодженою. А в 1867 році відбулася її урочиста коронація — тодішній Папа Пій IХ надав їй відпустового статусу, тобто підтвердив особливу Божу благодать для всіх, хто приходить до Зарваниці на прощу спокутувати гріхи.
Продовжили екскурсію до Чернівців — столиці Північної Буковини.
Від першої писемної згадки про місто пройшло більше 600 років. Вразили сучасні площі міста, де колись торгували різноманітним крамом. Було у Чернівцях і чимало готелів.
П’ять із них розташовувалися на Центральній площі міста. На Центральній площі ми завітали до дворику ратуші, де з його вежі о 12 годині грає мелодія “Марічка”.
З Центральної площі ми продовжили екскурсію пішохідною вулицею ім. Ольги Кобилянської (колишня вулиця Панська), заглянули в “Італійський дворик” та дворик Німецького народного дому.
По дорозі побачили: Палац урочистих подій, ковану карету, Свято-Духівський собор, костел Серце Ісуса, Соборну площу, а також колишній Буковинський сейм, Німецький та Польський дім.
Заслуговує на увагу і Вірменська церква, яку спроектував архітектор Йозеф Главка, яку також використовують для урочистого розпису молодят та концертів органної музики.
Навпроти Вірменської церкви розташований Український народний дім. У свій час його відвідували – Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Михайло Грушевський та Іван Франко.
Трохи нижче – «п’яна церква», так у Чернівцях називають Миколаївський собор через форму його куполів. Поруч із цією церквою знаходиться греко-католицький собор Успіння Пресвятої Богородиці, який нещодавно відзначив своє двохсотліття.
Від Успенської церкви ми спускаємось до найстарішої частини міста – на площу Турецької криниці (нещодавно перейменовану на площу Марії).
З Турецького моста відкривається захоплююча панорама на долину річки Прут та лівий берег, 3-метровий “велосипед Гуллівера” та квітковий годинник.
Затишними вуличками ми перейшли до костела Воздвиження Всечесного Хреста якого будували довго, але завдяки клопіткій праці і наполегливості місцевої громади його вдалося зберегти. Там досі відправляють меси під звуки віденського органу.
Поряд із костелом знаходиться незвичний будинок-корабель. Існує легенда, що у Чернівцях жили два брати, які мріяли про свій корабель і море. Першу мрію їм втілити майже вдалося.
Нижче незвичного будинку був готель «Молдавія». Там у 1847 р. двічі давав концерти видатний угорський піаніст Ференц Ліст. Неподалік, у приміщенні Музичного товариства, що на площі Філармонії, виступали С.Крушельницька, Е. Карузо, М. Лисенко, А. Рубінштейн, Ф. Шаляпін, Й. Шмідт, Сіді Таль.
Також на площі знаходився готель «Брістоль» з вишуканим архітектурним стилем.
На Театральній, яка колись називалася площа Єлизавети, тепер розташований Чернівецький музично-драматичний театр імені О. Кобилянської. Його спроектували австрійські архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер.
Також на цій же площі знаходиться колишній Єврейський народний дім, а напроти нього – будівля колишньої Палати ремесел і торгівлі, де тепер навчають студентів-медиків.
Поруч із палатою ремесел знаходився інший не менш важливий орган крайової влади – Палац юстиції, сьогодні – обласна адміністрація та обласна рада, серед чернівчан – “будинок з левами”.
По дорозі до центральних корпусів Чернівецького національного університету проходили: 1, 2 та 3-ій корпуси університету, університетську бібліотеку, пам’ятник Юрію Федьковичу, а також колишню німецьку протестантську церкву.
Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації розпочали будувати 1864 року, тривало будівництво майже двадцять років і було дуже дорогим на той час. Але Резиденція продовжує вражати і її без перебільшення можна назвати видатним архітектурним шедевром. З 28.06.2011 споруду внесено до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.
Під час нашої екскурсії ми на свої очі побачили розкішні інтер’єри будівель Чернівців – «українського Парижу». Бо ж правду кажуть, краще один раз побачити, ніж сім разів почути. Всі одержали велике задоволення від організованої поїздки.
Від імені всього колективу, хто відвідав ці історичні місця України, висловлюємо найщиріші слова вдячності Олені Володимирівні, Аллі Петрівні, Ніні Олександрівні. Глибока вдячність за Вашу благородну місію, сердечну чуйність, за людяність, душевність, турботу про колектив, підтримку та співпрацю. Тож нехай усі зусилля, усе добро, що Ви робите для колективу повертаються до Вас сторицею. Нехай радість життя, яку ви даруєте людям, повертається сімейним теплом, щастям та благополуччям до ваших домівок.
Зі святом вас!
В. Михацька, бібліотекар І категорії коледжу
