Ангели, народжені війною…Історії незламних: «Це мій свідомий вибір…»
Нація, яка пам’ятає! Сподіваємось, це про нас. Ми маємо знати своїх відважних Героїв, чиє життя обірвалося через війну росії проти України.
Студенти групи Л 50/І презентували нову серію розмов про збереження і вшанування пам’яті українських Героїв, чиє життя забрала війна. Це історії незламних, життя яких – гідний приклад підростаючому поколінню. Шана і вдячність за їх подвиги житимуть в серцях кожного з нас. Спогадами про Віктора Васильовича Гончарука поділилася дружина Тамара Гончарук, викладач медичного коледжу. Віктор Васильович працював вчителем біології і хімії, мав ступінь кандидата педагогічних наук, був майстром спорту з бойових видів мистецтв.
Його життєве кредо — «Порядність, чесність, любов до України» — спонукало розпочати державну діяльність. Він був палким прихильником європейського стилю та стандартів, активним учасником Майданів: під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Мріяв про європейську, вільну, незалежну, квітучу Україну і робив все можливе для цього. Саме Віктор Васильович був одним з ініціаторів повернення нашому місту історичної назви «Звягель».
За покликом серця та свідомим вибором 25 лютого 2022 року пішов добровольцем на війну. Він був справжнім патріотом своєї країни і знав, що за ідею готовий віддати власне життя. В своєму останньому інтерв’ю-зверненні до українського народу сказав: «Дуже відповідальний і тривожний час для нашої України. Я прийняв рішення. Я піду воювати, бо вважаю, що кожен чоловік має стати на захист своєї Батьківщини. Ворога можемо перемогти силою духу і єдністю. Об’єднуємся! До зброї! До лав Збройних Сил України! Захищати свою країну, жінок, дітей!»
З родинної переписки:
«Онук радує, але щоб перемогти, я, ми повинні повністю віддатися війні і не оглядатись назад. Там де я, збереження себе і інших буде не простим завданням, хоча, звісно, всі хочуть жити. Хіба велика битва за Україну, за Світ, перемога над злом, не є ВИЩОЮ ЦІННІСТЮ за нас?». Гончарук Віктор Васильович посмертно нагороджений: Орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю ПЦУ «За жертовність та любов до України», званням «Почесний громадянин міста Звягеля», «За заслуги перед Звягельським районом».
Про Тараса Миколайовича Лябоху зібрала матеріали студентка коледжу Лябоха Марина. Хлопець народився на Рівненщині, зростав у багатодітній родині, був наймолодшим із сімох дітей. Із початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати Україну. Служив оператором відділення протитанкових керованих ракет. Коли приїздив додому у відпустку, любив повторювати «Все буде Україна!». Вірив в перемогу та успішне майбутнє Батьківщини. Мотивація, мужність і відвага у нього були надзвичайні. За ним усі йшли тільки вперед, не озираючись. Йому назавжди буде 24… Тараса Лябоху нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Наші хлопці вражали побратимів своєю мужністю, стійкістю, незламністю! Їх героїчні подвиги не можуть бути забутими. Вони заслуговують, щоб ми про них знали, щоб ми про них говорили. Щоб не зникла мова пам’яті, мова, яка формується сьогодні, щодня, по цілій країні. Поки що в ній забагато болю! Але цілком достатньо сили і гніву! І що головне – достатньо любові й віри у Перемогу!
Про цю війну обовʼязково ще буде багато написано й проспівано! Маємо подякувати всім учасникам заходу, студентам групи Л 50/І , які займалися пошуковою роботою, готували відеоролики, презентації, декламували патріотичні вірші, танцювали та співали журливі пісні, проживали разом все, що торкалося болісних точок для кожного з нас. Низький уклін Тамарі Василівні Гончарук, вдячність за силу духу, пам’ять, за ту дорогу ціну, яку заплатила її родина. А всі ми маємо вчитися сплачувати борг честі перед тими, хто не повернувся з тієї клятої війни, жити зі своєю совістю і не звертати зі шляху моральних цінностей.
Хай буде світлою пам’ять про усіх Героїв, які віддали життя за Україну!
Ніна МОРОЗ, соціальний педагог,
Ольга ЛАШЕВИЧ, куратор групи Л50/І
