Урок-спогад «Пам’яті незгасна свіча»
Вже більше 85 років минуло відтоді,
Та біль той не вщухне і рани болять.
Про це не забудьмо!
Про це пам’ятаймо!
Ми мусимо всі ті часи пам’ятать!
Вже ніхто не заперечує, що Голодомор 1932-1933 років в Україні мав місце. Довгий час українцям, які вижили, було заборонено говорити про геноцид, вшановувати пам’ять своїх рідних та близьких людей. Тепер, коли Україна є незалежною державою, наш громадянський обов’язок на належному рівні вшанувати пам’ять 7 мільйонів невинно вбитих українців.
28 листопада студенти групи Л42\І вшанували пам’ять жертв голодомору в Україні. Гортаючи сторінка за сторінкою історію нашого народу, ми ніби поринули в чорну хроніку Голодомору. В уяві кожного постали жахливі картини знущання над українцями: опухлі і змучені від голоду діти, зневірені та знедолені дорослі, люди похилого віку. В цю мить кожен замислився про той непереборний жах, який охоплює людину в момент, коли дитина просить у матері їсти, а навіть малесенького шматочка хліба немає, про нестерпний біль від втрати рідних…
Студенти наголосили на тому, що хліб потрібно шанувати, адже колоски пшениці вважаються символом життя і перемоги над голодом.
Присутні переглянули відеоспогади очевидців голодомору, архівні матеріали того часу, які тривалий період не оприлюднювалися.
Неможливо було стримати сліз слухаючи трагічні історії про те, як на очах помирали опухлі від голоду діти, як гасла свічечка життя найменших брата чи сестри.
На завершення всі учасники хвилиною мовчання та горінням свічок згадали закатованих голодом жертв геноциду українського народу.
Н.А.Савчук, Н.В.Кириченко, викладачі коледжу
