“Мій біль – Чорнобиль”, присвячено річниці катастрофи на Чорнобильскій АЕС
28 квітня у групі С71/l була проведена виховна година з нагоди 29-річниці з дня катастрофи на Чорнобильській АЕС.
26 квітня 1986 року людство ніколи не забуде. Саме в цю ніч почався відлік часу, який розділив життя на «до» і «після» Чорнобильської катастрофи.
Країна ще нічого не знала про наслідки атомного лиха. Довгі тривожні дні, правда була придушена муром мовчання.
А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забирала найкращих.
Люди покидали рідні домівки, ніхто тоді ще не вірив, що – назавжди. Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт.
Страшна трагедія не обминула і жителів міста Новоград-Волинського . Сотні добровольців тієї квітучої весни відправились на зустріч невідомій небезпеці.
Час не загоїв чорнобильських ран, не стер у пам’яті важкі й героїчні події, імена мужніх людей. Ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС запросили на зустріч студенти медичного коледжу. Це , відомі люди нашого краю: спеціаліст страхової компанії «Провідна» Завгородній І.І. та викладач медичного коледжу Акентьєв В.С., які розповіли студентам про уроки героїзму і відваги людей різних професій, що стали на захист від некерованого атому і ніхто не думав про себе, розуміли, що це вкрай необхідно, і якщо не я, то хто ж. Це було випробування на мужність, щохвилини, на кожному кроці. Ризик наслідків страшної аварії ХХ століття став нормою життя ліквідаторів. Вони працювали у районі Прип’яті і
Чорнобиля у складі інженерного полку по ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи , виконували різні роботи зі знезараження місцевості, займалися захороненням високорадіактивних відходів, як були розкидані на території другого та третього блоків. Було моторошно від побачених безлюдних вулиць, спорожнілих осель. Кожен, хто там працював, обов’язково мав дозиметр і накопичувач. Щодня у вечері перевіряли показники і, якщо рівень радіації перевищував норму (20 рентген), той покидав зону.
Зустріч схвилювала молодь, яка слухала героїв, затамувавши подих. По-особливому сприйняли вони авторські пісні Ігоря Івановича, струни гітари глибоко зачіпали струни душі кожного студента і по закінченню молодь аплодувала йому стоячи.
Чорнобиль – мертва зона…
Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях.
Проходять роки після аварії, але біль не вщухає. Тривога не полишає людей, пов’язаних трагічним часом ядерного вибуху.
Досить важливо студентам медичного коледжу вже зараз усвідомити глибоку відповідальність перед державою, людьми, перед обраною професією і в майбутньому, за першим покликанням серця, бути готовим прийти на допомогу. Це був урок пам’яті. мужності, героїзму ,відваги, милосердя та професійної честі.
Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.
