Всесвітній день атопічної екземи: подолання невидимого тягаря захворювання
14 вересня 2026 року у світі відзначається Всесвітній день атопічної екземи. Ця щорічна глобальна ініціатива покликана привернути увагу суспільства до проблем людей, які живуть із цим тяжким дерматологічним захворюванням. Вперше цьому захворюванню дав опис французький дерматолог Е. Бенье в 1882 році. З тих пір у цієї недуги було безліч назв: дитяча екзема, алергічний дерматит, атопічний нейродерміт та інші. Атопічний дерматит є частиною атопічного синдрому, або атопії, до клінічних проявів якої також відносять алергійний риніт (цілорічний та сезонний), алергійну бронхіальну астму, алергійний кон’юнктивіт та деякі алергійні захворювання шлунково-кишкового тракту.
Кампанія 2026 року проходить під гаслом «BreakTheInvisibleBurden», що закликає подолати невидимий тягар недуги. Для майбутніх медичних сестер та фельдшерів важливо розуміти, що атопічна екзема є чимось значно більшим, ніж просто видимим шкірним висипом. За висипаннями та свербежем ховається глибокий физичний, емоційний, соціальний та економічний вплив на життя пацієнта та його родини.
Атопічна екзема (атопічний дерматит) є поширеним хронічним запальним захворюванням шкіри, яке характеризується наявністю сухої, запаленої шкіри та виснажливого свербежу. Основними клінічними проявами є почервоніння, лущення, потовщення та тріщини шкірного покриву, а у важчих випадках — утворення пухирів, мокнення та кровотечі через інтенсивне розчісування. Симптоми можуть локалізуватися на різних ділянках тіла, включаючи руки, лікті та коліна, а у немовлят та дітей молодшого віку патологічні зміни найчастіше вражають обличчя та волосисту частину голови. Особливо виражений психологічний дискомфорт виникає тоді, коли ураження знаходяться на відкритих і помітних ділянках — обличчі, голові чи шиї. Перебіг хвороби має циклічний характер із чергуванням періодів загострень та тимчасового покращення стану.
Постійний свербіж та дискомфорт призводять до виражених порушень сну, хронічної втоми та складностей із концентрацією уваги під час навчання чи виконання професійних обов’язків. Хворі часто відчувають тривожність, емоційний стрес, сором’язливість та зниження самооцінки, стикаючись зі стигматизацією, непорозумінням та соціальною ізоляцією з боку оточення. Атопічний дерматит створює значне навантаження і на родину пацієнта: батьки та опікуни долають фізичне та емоційне виснаження через нічні пробудження дитини та необхідність постійного виконання лікувальних процедур. Крім того, сім’ї змушені витрачати значні кошти на придбання засобів догляду за шкірою та медикаментів, що створює додатковий фінансовий тиск.
За сучасними глобальними оцінками, на атопічний дерматит у світі страждають близько 129 мільйонів людей та майже 20% населення України.
Незважаючи на високу поширеність, обізнаність про захворювання залишається недостатньою, а пацієнти стикаються із суттєвою нерівністю в доступі до якісної медичної допомоги через дефіцит дерматологів, високу вартість препаратів, відсутність страхового покриття та географічні чи соціально-економічні бар’єри. З огляду на це, атопічна екзема є важливою проблемою не лише дерматології, а й громадського здоров’я та медичної рівності.
На сьогодні атопічна екзема є невиліковною, проте раціональна терапія та належний щоденний догляд дозволяють ефективно контролювати симптоми й запобігати ускладненням. Важливим досягненням у глобальній системі охорони здоров’я стало включення недорогих емолієнтів для лікування атопічного дерматиту до Орієнтовного переліку основних лікарських засобів ВООЗ. Крім того, прийняття Резолюції щодо хвороб шкіри на 78-й Всесвітній асамблеї охорони здоров’я підкреслює необхідність інтеграції дерматологічної допомоги до загальних систем охорони здоров’я.
Медичні сестри та фельдшери відіграють ключову роль у забезпеченні пацієнтоорієнтованого догляду. Під час спілкування з пацієнтом необхідно оцінювати не лише стан шкірних покривів, а й активно розпитувати про якість сну, психоемоційний стан, щоденну активність, навчання та соціальні контакти. Цілі терапії мають формуватися з урахуванням індивідуальних потреб людини, адже пацієнти з однаковими зовнішніми проявами можуть відчувати абсолютно різний рівень психосоціального тягаря. Завдання медичного персоналу — проводити санітарно-освітню роботу, руйнувати міфи, знижувати рівень стигматизації та перетворювати обізнаність на конкретні дії, роблячи все можливе, щоб тягар хвороби більше не залишався невидимим.
Володимир Акентьєв, викладач
