Милосердя і просвітництво задля народу
Милосердя і просвітництво задля народу, таким до кінця життя залишалося кредо відомої діячки Наталії Іванівни Оржевської ця жінка залишила помітний слід в історії міста Новоград-Волинського та й Волині загалом.
Народилась вона у 1859 році у Царському Селі під Петербургом. Походила зі старовинного княжого роду визнаних військових, громадських, державних, політичних діячів Шаховських. У 16-річному віці стала фрейліною при імператорському домі. У 1883 році видана заміж за товариша міністра внутрішніх справ, сенатора Петра Васильовича Оржевського, з 1893 року – генерал-губернатора Віленського, Ковельського, Гродненського. Після раптової смерті чоловіка у 1897 році переїхала до маєтку у Нову Чорторию Новоград-Волинського повіту, Волинської губернії.
Все своє життя і велику спадщину поклала на милосердя, благодійність, допомогу знедоленим. Новоград-Волинське однокласне училище перетворила на двокласне; Ново-Чорторийське розширила настільки, що всі діти шкільного віку, незалежно від соціального стану, отримали можливість навчатися; відкрила зразкову амбулаторію, пошту, телеграф, очолила Новоград-Волинський повітовий Червоний Хрест. На власні кошти придбала будинок для амбулаторії та лікарні.
Вже у перші місяці російсько-японської війни 1904-1905 років організувала збір 5 тисяч карбованців, сотень пудів теплого одягу для відправки на фронт. Брала участь у переговорах щодо визволення військовополонених.
З початком Першої світової війни очолила Волинський губернський комітет Червоного Хреста, попечительську раду Житомирської Маріїнської общини сестер-жалобщиць; була заступником голови Волинського відділення допомоги постраждалим на війні солдатам та їх сім’ям; попечителькою патронату для скалічених воїнів; очолювала товариство боротьби з дитячою смертністю.
з 1897 року тривалий час очолювала Новоград-Волинський повітовий комітет Російського Червоного Хреста, стояла біля відкриття стаціонарної амбулаторії на землях свого помістя у Новій Чарториї та в місті Новограді-Волинському; за її фінансовою допомогою і наполяганням було відкрито у січні 1900 року також перший стаціонарний будинок Новоград-Волинської міської лікарні, що зберігся до нинішнього часу.
Оржевська Н.І. була членом губернського правління з попередження дитячої безпритульності, вона стала ініціатором організації за кошти багатих благодійників у містах Волинської губернії дитячих будинків. Так, перший такий будинок було створено на початку ХХ століття місцевим поміщиком Б.С. Мєзенцовим
Оржевська інспектувала цей дитячий будинок і дала рекомендації щодо покращення його матеріального стану і виховного процесу. Як член керівництва Свято-Миколаївського православного братства в губернії, Н.І. Оржевська була за створення в роки Першої імперіалістичної війни шкіл-інтернатів для дітей із родин біженців з Галичини і Західної Волині. На території міста було створено такий інтернат на 100 дітей, ще півтора десятки їх створено на території Новоград-Волинського повіту у 1915 році.
Доля склалася так, що власних дітей Наталія Іванівна не мала. Тому усю свою нерозтрачену материнську любов і турботу віддавала чужим дітям. Хоча навряд чи доречно вживати тут вираз «чужі діти».
Померла Н.І. Оржевська в Казахстані, куди вона добровільно виїхала разом із племінницею Наталією Сергіївною Шаховською, засудженою на п’ять років за «антирадянську агітацію».
Безсумнівно, що подвижницька діяльність Н.І. Оржевської на ниві охорони здоров’я, освіти і соціальної допомоги заслуговує бути увічнена у меморіальній дошці.
Сучасні новоград-волинці читають спогади про Наталію Іванівну Оржевську як про надзвичайно добру і порядну людину. Людину, віддану милосердю.
